КЛІНІЧНІ ВИПАДКИ ГІПЕРТРОФІЧНОЇ КАРДІОМІОПАТІЇ У КОТІВ

Анотація

У роботі проаналізовано клінічні випадки захворюваності котів на гіпертрофічну кардіоміопатію. Дослідження проведено в період 2021 та початку 2022 років в умовах ТОВ «Ветеринарний простір Діскавері» м. Дніпра. Об’єктами клінічного і лабораторного дослідження послужили 17 свійських котів різних вікових груп, статі та порід, які під час комплексного дослідження мали яскраво виражену клініку. Для більшості тварин причина кардіоміопатій не відома, генетична схильність встановлена у котів порід мейн-кун, регдол та сфінкс. Захворювання реєстрували серед кастрованих тварин британської, шотландської, персидської породи, породи сфінкс та мейн-кун. Віковий діапазон складав від 1,5 до 13 років, середній вік тварин 6, 7 років. Більшість котів явних клінічних ознак не проявляли. Візуально у хворих тварин з гіпертрофічною кардіоміопатією спостерігали клінічні ознаки, що були характерними для серцевої недостатності – в’ялість, апатичність, швидке стомлення, задишку, раптову непритомність Для постановки діагнозу проводили збір анамнезу, клінічне і лабораторне дослідження. Спеціальне обстеження включало рентгенографію грудної клітки, електрокардіографію та ультразвукову діагностику серця. За допомогою рентгенографії у 18 % тварин виявили набряк легень та серозний випіт у грудну порожнину. Електрокардіографічний аналіз включав діагностику ритму і специфічні електрокардіографічні виміри, за результатами якого у трьох тварин (18 %) виявили аритмії. За умови використання ехокардіографії в уражених котів реєстрували кардіомегалію та концентричну або асиметричну гіпертрофію лівого шлуночка. Концетрична гіпертрофія характеризувалася потовщенням стінки та зменшенням порожнини лівого шлуночка, з поступовим розширенням лівого передсердя. Також у 53 % тварин виявили систолічний шум та у 24 % шум галопом, що є додатковим показником гіпертрофічної кардіоміопатії. Для більшості котів з клінічними ознаками, спричиненими гіпертрофічною кардіоміопатією, довгостроковий прогноз від обережного до несприятливого, залежно від клінічного стану тварин та перебігу хвороби та, незважаючи на лікування. Лікування тварин було направлено на контроль частоти серцевих скорочень, зменшення набряків легень та застою при застійній серцевій недостатності, розчиненню наявних тромбів та запобіганню їх появі. Схема лікування включала препарати: Габапентин (для усунення вокалізації), Фуросемід (для зниження набряків), Добутамін (для покращення серцевих скорочень), Буторфанол (для усунення болю), Стрептокіназу та Гепарин (для відновлення кровотоку та розчинення наявних тромбів), Клопідогрель (для профілактики атеротромботичних та тромбоемболічних станів). Додатково для усунення проблем з диханням котам призначали кисневу терапію. Догляд за кожною твариною був індивідуальний, направлений на зменшення стресів, підвищення рівня виживання, зменшення захворюваності та смертності. Під час лікування чотири тварини (25,5 %) загинули та трьох (17,7 %) евтаназували на прохання власників. Після проведеного лікування загальний стан покращився у шести тварин (35,3 %), ще четверо (25,5 %) померли протягом місяця після закінчення лікування.